fbpx
RU EN PL UK

Петриківка

Петриківський живопис відома в світі поряд з хохломой, у багатьох художніх школах і академіях займаються цим видом мистецтва, проводять майстер-класи, створюють посібники з техніки розпису. Селище розташоване поруч з Дніпропетровськом, на одній з приток річки Оріль.

Походження назви селища, на думку багатьох істориків, пов'язане з ім'ям останнього отамана Запорізької січі - Петром Калнишевським. Його стараннями було створено безліч козацьких зимівників, які з плином часу переросли у великі поселення, одним з них була і нинішня Петриківка.

Петро Калнишевський - це неординарна, сильна особистість з яскравою долею: успішний воїн, умілий політик, хороший господарник. Легенда свідчить, що ще, будучи восьмирічним хлопчиком, він став джурою, козацьким зброєносцем, і пішов на Запорозьку Січ. На Січі його двічі обирали кошовим отаманом. Створюючи «економічну базу козацької республіки», Калнишевський допомагав селянам, перебиратися на пустельні придніпровські землі. Завдяки його турботам у дикому степу виросло не одне українське село. Після знищення Запорізької Січі Петро був заарештований і відправлений на довічне ув'язнення на Соловки, де провів 25 років у в'язниці для особливо небезпечних злочинців. Прощення в'язневі дарував Олександр І, Калнишевському на той момент вже виповнилося 110 років, він майже осліп, здичавів, але з розуму не вижив. Помер останній запорізький отаман в 1803 р віком 112 років в Соловецькому монастирі.

Що ж до самої Петриківки, то прославилася вона завдяки самобутньої декоративного розпису, яка виникла разом з першими поселенцями. Вони почали будувати світлі глиняні хати, прикрашаючи їх кольоровою глиною, господині намагалися розписувати свої хати квітковими візерунками. Розмальовували стіни, піч, камін, зовнішній фасад будинку - все це створювало єдиний художній ансамбль. В основі петриківського мистецтва лежить образне, сприйняття рідної природи, любов до української землі. Основними мотивами розпису є польові квіти, гілки калини, мальви, півонії, айстри. Свої шедеври мешканки села створювали за допомогою пензликів, паличок, обмотаних матеріями і просто пальцями. Палітра використовуваних фарб рясніла найяскравішими, найбільш насиченими кольорами. Кожна господиня прагнула зробити свій будинок самим мальовничим, вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини, а ось якщо хата залишалась білою, значить і душа у мешканців того будинку убога, темна. Найстаранніших господинь в Петриківці називали "чепурушками". Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.

Однак у важкі роки XX століття народне мистецтво занепало. Відродження почалося з сільського вчителя Олександра Статева, який відкрив школу і в викладачі запросив останню петриківський "чепурушки" Тетяну Пата. А після війни один з учнів цієї школи - Федір Панко - вирішив цілком присвятити себе народному мистецтву. Його стараннями в селі створено творче об'єднання "Петриківка" і експериментальний цех, в якому зараз працюють понад 40 народних майстрів.

В даний час в Петриківці діє музей народної творчості, його експозиція включає безліч шедеврів етнічної живопису - це картини, розписні предмети побуту, прикраси. Тут також знаходяться майстерні, де можна не тільки поспостерігати, як працюють художники, а й самому спробувати навчитися що-небудь малювати в петриківськім стилі.

І, звичайно, тут продаються всілякі сувеніри, також майстри із задоволенням малюють вітальні листівки, розписують прикраси індивідуально для кожного бажаючого. Петриківка - дивовижний куточок України, де збереглися національні традиції самобутнього мистецтва українського живопису. Розглядаючи картини, спілкуючись з майстрами, ми пізнаємо власну історію, долучаємося до культури наших предків, збагачуємо свій духовний світ.

Бажаєте бути в курсі всіх новин та не пропустити цікаві тури?

Підпишись на розсилку та дізнаєшся першим про наші пропозиції!